18 грудня бібліотекар Семенишин О. В. провела обговорення книги Н. Топольської « Любов – наснага, любов – журба» з групою читачів. Бібліотекар абонементу розповіла,що ця книга відкриває високу красу життя великих літераторів України – генії творили геніальне кохання, світло якого і досі мерехтить на обрії, вражає своєю неповторністю і вічною таємницею, котра чаруватиме не одне покоління нащадків.
Книга містить дванадцять новел – дванадцять історій кохання українських творців, які народилися в 18-19ст..
Г. Сковорода, Т. Шевченко, О. Кобилянська, М. Вовчок,М. Коцюбинський, П. Грабовський, Л. Українка та інші.
В книзі розповідається про непрості долі великих людей – кожна зі своїми болями і радощами, зустрічами і розлуками, сподіваннями і розчаруваннями.
Ми маємо надію, що замилування земними почуттями надзвичайно обдарованих людей і вболівання сердечними мукам, які випали на їхню долю,допоможуть краще осягнути глибини багатого внутрішнього світу, заново пізнаючи планетарну безмежність натхнення і захоплюючись силою горіння самовідданих сердець.
Особливо глибоко ми зупинилися на творчості М. Вовчка (літер. псевдонім Марії Вілінської)( До 180 річниці з дня народження). ЇЇ справедливо називають літературною донькою Т. Шевченка. Найвищого художнього рівня досягає письменниця у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві зазнала найбільшого приниження і безправ’я.
М. Вовчок увійшла в історію не лише як талановита українська письменниця- прославилася любов’ю котру запалювала в серцях видатних чоловіків століття, і за це почуття вони платили дорогою ціною: кар’єра, віра в людей, кращі роки та ін. Її ім’я повсякчас зустрічається в щоденниках, листах і споминах середини 19ст.
Шляхетна натура письменниці, яка була вихована в повазі до людської особистості, не мирилася з тим, що одна людина – зі своїми почуттями, думками, мріями, зі своїми бажаннями жити і бути щасливою – може належати іншій.
Т. Г. Шевченко вбачав в ній літературне відродження України, свою наступницю…
На питання : « Якого автора слід читати,щоб скоріше навчитися малоросійській мові?» - він відповів: « Марка Вовчка! Він один володіє нашою мовою»
Вона щиро горювала коли дізналася про його смерть: « Я ні об чім думати не можу. Боже мій! Нема Шевченка.
Ні об чім я більше не буду говорити сьогодні – я хочу плакати …»
… Вуста ледве чутно шепотіли рядки, сповнені божественного натхнення, які зігрівали все життя.
…Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Господнеє .І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную…О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.